Стара залізниця ЛУЦЬК-ВОЛОДИМИР Волинський

foto: stara zaliznica 70 років тому на Волині грандіозно розпочалося і безславно закінчилося широкомасштабне будівництво залізниці сполученням Луцьк – Володимир-Волинський, яке проводилося стахановськими методами за сталінським планом. Згодом цей напрямок було визнано безперспективним, а від реалізації довоєнних намірів відмовилися раз і назавжди…

Ні для кого не секрет, що широка залізнична колія прийшла в Луцьк завдяки випадковому збігу обставин. Коли цар Микола II висловив намір побувати імператорським потягом на Волині, то йому доповіли, що залізниця доходить до самісінького Луцька. А згодом виявилося, що тільки до станції Ківерці. Тож поки Микола II із почтом рихтувався в далеку дорогу, залізничники ударними темпами спорудили вітку Ківерці – Луцьк.

Згодом колія простягнулася в бік Львова, а під час панування в Західній Україні Польської держави у Волинському воєводстві масово розгорнулося спорудження залізниць із вузькою, європейською колією. Втім «перші совєти» не тільки почали «перешивати» її на російський лад, але й задумали значно розширити мережу залізничних сполучень до нового радянсько-німецького кордону. Володимир-Волинський, усередині й поблизу якого стояв величезний гарнізон, потребував постійного поповнення військами, боєприпасами, продуктами харчування, будівельними матеріалами. Потреба стала ще актуальнішою, коли московські агенти вже в середині 1940 р. почали доповідати про підготовку Третього рейху до війни із СССР.

У Кремлі наказали різко активізувати темпи робіт. І якщо на спорудженні автодороги Дубно – Броди – Радехів – Львів було використано працю військовополонених Війська Польського, то залізницю Луцьк – Володимир-Волинський, здебільшого, створювали руками червоноармійців та місцевого населення.

Генерал інженерних військ Захар Кондратьєв улітку 1941 р. служив у центральному штабі Військових шляхів сполучень Наркомату оборони СССР, яким командував генерал-лейтенант Микола Трубецькой. Вирушивши в столицю 19-го червня, він прибув у Москву вранці 22-го. І тільки на вокзалі дізнався, що розпочалася війна…

Мабуть, саме це несподіване відрядження і врятувало життя Захарові Кондратьєву, бо майже всі підрозділі залізничних військ, які працювали на спорудженні нових комунікацій біля кордону, загинули в перші дні боїв або потрапили в полон.

Про те, що відбувалося в останні мирні дні на спорудженні залізниці Луцьк – Володимир-Волинський, Захар Іванович розповів у своїй книзі «Дороги війни»:

«В 1941 році будівництво була в нас механізоване ще слабо. Потяги, котрі вкладали колію, лише віддалено нагадували сучасні потужні машини системи Платова… На насипові кипіла робота: пихтів паровоз, вкладаючи платформи з рейками, бійці в нижніх сорочках вкладали і підбивали шпали; поруч, із важким гулом, щось перетягували тягачі...

– Перевіримо ваших золотих людей із бригади в справі, – сказав я і дістав із польової сумки новий план будівництва, подав майору Малишеву.

– Побудувати майже 70 кілометрів нової залізниці за три місяці однією бригадою! – здивовано знизав він плечима. – Не вкладається в жодні інженерні розрахунки. Чим допоможете?

– Допомоги не чекайте, а термінів треба дотриматися.

Так, тут , біля кордону, час підганяв нас, примушував поспішати, шукати не тільки засоби створення, але й руйнування… Вірилося й не вірилося, що може статися найгірше; ласкаве червневе сонця тепер здавалося зловісним… Мене, зрозуміло, турбувала доля нових залізничних ліній. Із п’яти трас, які перебували під моєю опікою, в експлуатацію здали лише одну: Тимковичі – Барановичі. Лінії Лепель – Крулевщина і Луцьк – Володимир-Волинський тільки будувалися… Якби сталася біда – не зможемо швидко перекинути до кордону ешелони з військами, зброєю, боєприпасами – на колишніх польських «однопутках» не розгорнешся. Правда, графіки робіт скрізь скорочені. Але чи встигнемо?».

Зараз ми знаємо, що не встигли. Також відомо, що було невдоволене залізничними комунікаціями і гітлерівське командування. Так, начальник Генштабу вермахту генерал-полковник Франц Гальдер у своєму «Військовому щоденнику» (перевиданому після війни в 1969 р. у друкарні Міністерства оборони СССР) 15 травня 1941 р. писав:

«Становище на залізницях – незадовільне. Особистий лист начальника військово-транспортної служби міністрові шляхів сполучення. Постійні зміни в зведеннях про ешелони, що прибувають. Перевезення приватних вантажів у військових потягах, що абсолютно неприпустимо. А в Болгарії простоює цілих 100 ешелонів із майном, місце призначення якого – невідоме».

22 травня він доповнює картину:

«Демонстрація фотознімків, зроблених ескадрильєю Ровеля над прикордонними районами росіян показує великі роботи з посилення оборони (особливо – будівництво протитанкових ровів) уздовж кордону. Численні траншеї для кабельних ліній зв’язку свідчать про наявність суцільного рубежу оборони… Війська сильно висунуті вперед. Угрупування складається з трьох груп армій».

Хоч би там як, але до 22 червня 1941 р. на лінії Луцьк – Володимир-Волинський було зроблено чимало.

Перший заступник голови Локачинської райдержадміністрації, депутат облради Михайло Скоп’юк, наприклад, розповідав, як мешканці багатьох сіл району згадували про ту грандіозну будову:

«Щоб у нікого не виникало навіть найменших сумнівів у правильності поставлених завдань та термінів їх виконання, перед робітниками на певній відстані встановлювали… портрет Сталіна. Це означало, що за зміну до цієї точки треба або насипати полотно, або змонтувати на ньому колію!».

Картину «волинського БАМу» доповнюють й інші свідчення.

Так, на Локачинщині у с. Мовчанів, недовгу вулицю (хат на двадцять) котрого від траси Луцьк – Володимир-Волинський відділяє кілька сотень метрів поля, чоловік на ім’я Ростислав показав місце, де колись ішов вал під залізну дорогу.

– Самих колій то я вже не помню, – зауважив мешканець Мовчанова. – Бо ж строїли її давно, ще мене на цьому світі не було! Але де насип був, то покажу. Онде-во…

Вал висотою у людський ріст тягнувся понад самою трасою, відсікаючи невеличкий населений пункт від автошляху. Сьогодні від тієї споруди, котру надшвидкими темпами й практично без необхідних знарядь (як розказують у селі люди, землю возили дерев’яними (!) тачками) будували солдати, не зосталося й сліду. Якби Ростислав не показав пальцем, то ніколи б і не подумалося, що під озиминою лежить спомин про стратегічний об’єкт. Його, до слова, можна знайти на старих картах часів Другої світової війни. На документі чітко видно, що залізничне полотно кінчається неподалік Мовчанова, де стояла ракетна військова частина.

– Во, де ростуть корчамаки, була та желєзна дорога, – показує пальцем чоловік. – Розгорнули совєти насипи, бо землі їм мало було. Старі люди розказували, шо поїзд ходив до Войниці. Там було заготсіно і заготзерно. То вузькоколійкою все те добро й возили.

Саме у Війниці розташовувалася товарна станція. Цьому населеному пункту відводили особливу роль у системі заготівлі сільгосппродукції в часи становлення «світлого майбутнього».

Правда, будували колію в два етапи: до приходу більшовиків та безпосередньо в епоху комуністичного ладу. Спершу проклали рейки та шпали від Володимира-Волинського до Війниці: як кажуть місцеві мешканці с. Губин (населений пункт розташовується на межі Володимир-Волинського й Локачинського району й входить до складу останнього), німці й австрійці, кладучи вузькоколійку, не оминули їхнього села, бо мали намір у такий спосіб вивозити природні багатства Волині. Тут звели залізничну станцію, приміщення котрої зберігається й досі.

Лінія шляху становила 22 км. Охоплювала такі населені пункти: Володимир-Волинський, Хворостів, Хобултова – аж до Війниці. Цікаво, що про цей стратегічний об’єкт згадується в мемуарах Брусилова, Денікіна й Маннергейма. Мовляв, саме завдяки цим кілометрам колії австрійці в період Першої світової війни доволі оперативно перекидали техніку та військові сили з однієї ділянки фронту на іншу.

У міжвоєнний період уже радянські лопати навертали кучугури ґрунту під вали в напрямку від того ж Мовчанова до Луцька. От тільки до обласного центру залізничний шлях не судилося прокласти. В 1940-му в цьому напрямку активно велися роботи. До початку війни вдалося насипати вали, поклали навіть рейки. Продовжити будівництво далі завадила війна. А 1944-го колію від Княжого града й до Війниці розібрали, аби було чим ремонтувати магістральні шляхи. В мирний час насипи розорали: радянська влада активно розвивала сільське господарство.

І хоча карти «говорять»: «кінцева зупинка» валу – в Мовчанові, однак про вітку Володимир-Волинський – Луцьк пам’ятають і в Холопичах (село в Локачинському р-ні, котре розташоване ближче до обласного центру Волині, аніж Мовчанів). У селі люди кажуть: ще кілька десятиліть після Великої Вітчизняної війни тими валами дітвора ходила до школи в сусіднє село. Рейок та шпал уже, звісно, не було, а пагорб ще тримався.

У 50-х роках минулого століття про забуту Богом і людьми вітку залізничного шляху враз згадали. Правда, не «зверху», а на місцях. Один із депутатів Торчинського р-ну офіційно звернувся до Верховної Ради УРСР, аби дати залізниці друге життя. Однак верхи низів… не почули.

Матеріал видання "Волинська газета"

Тема: стара закинута залізниця Луцьк-Володимир

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО:



0 comments:

Дописати коментар

 
 
 

Як називають Полісся?

Поліщуки часто кажуть Полісьсе чи Палесьсе, східні слов'яни та казахи звуть Палессе, Полесье. Словаки та норвежці називають Polesie, чехи - Polesí, південні слов'яни - Polissja чи Полесие, Полесия, Полесје. Литовці іменують Polesė. Німці й шведи звуть Polesien, голандці - Polesië, латиши Poļesje, французи - Polésie. Англійці, італійці, іспанці, фіни - Polesia, рідше Polissia. Норвежці та естонці кажуть Polesje, греки Πολεσία, деякі євреї - פּאָלעסיע, вірмени Պոլեսիե, тайці โปเลเซีย, японці ポリーシャ, корейці 폴레시아, ті, кого найбільше звуть 中文, а турки як завжди - Polesiye.

Екскурсійні тури

Праліси Поліського заповідника | Містичне Камінне село | Чернігів незвичайний | Поліська вузькоколійка "Кукушка"

ВАШІ СТАТТІ

Ви живете на Поліссі чи маєте цікаві матеріали з історії поліського краю? ІЦ Полісся шукає регіональних дописувачів: студентів і журналістів, краєзнавців, істориків, усіх, хто бажає опублікувати свої авторські матеріали - новини, розвідки, дослідження. Особливо розшукуються небайдужі автори у містах: Рівне, Чернігів, Малин, Сарни, Ковель, Ніжин. Зголошуйтесь: icpolissya@gmail.com
 
Copyright © 2009-2022 ІЦ Полісся