Полісся: історія та карта, природа, туризм, фото і культура Полісся

Проект ЄС "Включення питань змін клімату в управління вразливими екосистемами: природно-заповідні території Полісся, Україна".

Комплексне дослідження вчень щодо кліматичних змін на Поліссі вказує на зростання середньої річної температури повітря (особливо влітку), пом'якшення зими, збільшення повторюваності сильних дощів і злив, триваліше затоплення річкових заплав, значне зростання кількості та інтенсивності сильних снігопадів, натомість зменшення на поліських теренах швидкості вітру та кількості ураганів...

Міжріччя Десни та Дніпра - унікальна ізольована територія Полісся

Бажаєте прогулятися дикими теренами безкраїх луків та заболочених лісів, щоб потім пообідати свіженьким м'яском в альтанці над безкраїм болотяним морем, скуштувавши автентичної поліської настоянки..? Найбільший на Поліссі та в усій Україні регіональний ландшафтний парк "Міжрічинський" запрошує на Чернігівщину, всього за 100 км від Києва, в межиріччя Десни та Дніпра...

Новий туристичний маршрут "Чернігівське Полісся" зимою 2018-2019 рр. розробляє Парк природи "Беремицьке" спільно з Міжрічинським регіональним ландшафтним парком, що на Чернігівщині. Маршрут також включатиме територію Державної резиденції "Залісся".

Ведмежа охота: поліська історія взаємин ведмедя з людиною.

Полювання на бурого ведмедя на Поліссі сягає своїм корінням стародавніх часів. На ведмедя полювали вже на початку неоліту, тобто близько 10 - 12 тисяч років тому. Полювали, любили, боялися й обожнювали. Споконвіку людина дуже детально знала екологію, поведінку звіра. Знала, як себе поводити в тій чи іншій ситуації.

Нещодавно ж в одному з сіл поблизу Поліського заповідника Житомирської області було знайдено древній візерунок із зображенням сліду ведмедя...

Мезинський національний природний парк.

Мезинський парк у Коропському районі Чернігівщини загальною площею понад 31 тис. гектарів. Сьогодні Мезин на мальовничому березі Десни відомий Поліссю як чудовий куточок Сіверщини та надзвичайно цінна археологічна стоянка первісних людей, поблизу якої 1965 р. в с. Мезин (або Мізин) було відкрито народний археологічний музей...

Tours to Polissya: Polesian nature reserve

Polissya nature reserve (Polisky reserve), a giant area of marshes and forests, some 250 kilometers northwest of Kyiv on the border with Belarus. The road we took led to the village the residents of which more than two decades ago were evacuated as being too close to the areas affected by the 1986 Chornobyl nuclear accident. More about Polissya reserve...

Улюблене місце відпочинку житомирян.

Спокійний Житомир - це не лише найкращі на Поліссі міські бульвари, шляхетний кафедральний костел Святої Софії, химерна "Голова Чацького", але й чудовий міський парк з дивовижними деревами Гінго й пішохідним місточком над річкою Тетерів, площею 36 гектарів, закладений у 19 столітті місцевим бароном французького походження на ім'я Іван Максиміліанович де Шодуар [de Chaudoir...]

Екскурсійні тури в Поліський природний заповідник: праліси та болота Полісся.

Жодного людського сліду на десятки кілометрів довкола немаркованого кордону України з Білоруссю… Лише безкраї правічні ліси й таємничі, сповнені потаємної глибинної сили поліські болота. Ця земля – остання справжня глухомань Європи, якої анітрохи не торкнулася сучасна цивілізація.

Допоки не пізно – ви маєте можливість побачити на власні очі її первісну красу та на повні груди вдихнути це чисте лісове повітря, яким насолоджувалися наші предки на Поліссі…

Глибинне Полісся: бортництво

...Навіть у повоєнні часи на Поліссі з вересового меду робили на свято ароматну медову горілку. Алкогольні і безалкогольні напої готували з вересового меду і в інших країнах. Так, в Шотландії існує легенда про свободолюбних піктів, котрі володіли секретом виготовлення чудодійного напою з вересового меду, який робив людей молодими та сильними. Пікти були знищені завойовниками, але не відкрили таємниці приготування вересового напою.

Але на Поліссі збереглись свої рецепти виготовлення напоїв з меду. Тут виготовляють приємний і різкий на смак квас з березового соку і "воскодавника" (залишків віддавленої на пресі вощини), котрий дуже добре втамовував спрагу...

Бортництво в минулому було розповсюджене в Поліссі. Більшість жителів, а в деяких селах (Селезівка, Перга, Кованка) — всі селяни мали борті з бджолами. Виготовлені вулики - колоди слугували господарям довго і передавались від діда до батька, від батька до сина. Вік багатьох бортей налічує 50 і більше років. На сьогодні бортництво збереглось лише у віддалених глухих селах північної частини Рівненської та Житомирської областей. В районі Поліського заповідника багато бортників мають по декілька десятків вуликів-колод, придатних для утримання бджіл. Але в більшості випадків лише 4-5 частина від наявних бортей заселена бджолами.

В середньому у бортника на зимівлю йде 5-10 бджолосімей, а весною залишається 2-7 сімей бджіл. Але, виявляється, навіть в сучасних умовах окремий бортник може тримати велику кількість бджолосімей. Так, Микола Олексійович Кудря, житель села Далета Овруцького району Житомирської області, мав понад 100 сімей бджіл. І навіть після надзвичайно несприятливих для бортьового бджільництва 1998 - 1999 років він зміг зберегти близько 60 бджолосімей. На жаль, село Далета потрапило в зону обов'язкового відселення і ця унікальна пасіка, мабуть, буде втрачена. Бортник залишався до останньої можливості у рідному селі, але й він через кілька днів після того, як пройшли сильні пожежі, разом із паралізованою дружиною та внуками змушений був виїхати з села, втікаючи від вогню. А не буде поряд з бортями власника — пасіка розкрадеться.

Бортництво, як не дивно, в минулому навіть і у бідних соснових лісах давало багато продуктивного меду. Досить згадати, що мед, поряд з хутром, у давнину становив основу дані, котру сплачували наші пращури київським і місцевим князям. І одним з продуктивних медоносів в Поліссі в усі часи був верес, котрого дуже поважали поліщуки. Ареал вересу дуже великий. Цю рослину можна зустріти і в Західній Європі, і в європейській частині колишнього Радянського Союзу. Росте верес на сухих піщаних грунтах, в розріджених соснових лісах, певною мірою схожих на своєрідну соснову саванну. Верес може рости і на відкритих місцях, часто навіть серед мохів, лишайників та на болотах, де не виживає більшість квіткових рослин. В Поліссі верес утворював значні за площею зарості, які ще називали вересовищами або вересовими пустошами.

Верес може рости до 40 років! Вчені виділяють кілька вікових стадій в розвитку вересовища: піонерна, бурхливого розвитку, зрілості і старіння. В перші 10 років після пожежі чи суцільної рубки верес добре розвивається, але потім починає старіти, всихати. Там, де кущі вересу старіють, поселяються зелені мохи, територія заліснюється штучно або природнім шляхом. Верес добре пристосувався до засушливих умов існування. Дрібні листочки, наявність кутикули — своєрідної плівки на листках і опушення на нижньому боці листка зменшують інтенсивність випаровування води.

Життя на бідних азотом ґрунтах вимагає пристосування до його дефіциту. Так, наші поліські комахоїдні рослинки, як, наприклад, добре всім відома росичка, поповнюють нестачу азоту за рахунок відлову й перетравлення дрібних комах. Але верес та інші представники цієї родини використовують інший метод добування азоту. Коріння майже всіх вересових тісно обплетене мікоризою (грибницею), яка постачає рослинам поживні речовини з перегною. В свою чергу гриб від вересу отримує продукти фотосинтезу. Між грибом і вересом склались настільки тісні взаємовигідні відносини, що навіть насіння вересу може прорости лише в присутності відповідного виду гриба.

Завдяки наявності вічнозелених листків і мікоризи верес накопичує значну органічну масу, добре продукує насіння та має високу нектаропродуктивність. У минулому з одного гектара продуктивного вересовища бджоли збирали близько двох центнерів меду. Вересовий мед має надзвичайно приємний і сильний лісовий аромат, повільно кристалізується. Він більш тягучий, через що погано відкачується в медогонці. Вересовий мед трохи гіркий і терпкіший на смак. Але в минулому на базарі м'ятий з вощиною бортьовий мед завжди цінувався вище, ніж чистий відкачаний мед з рамкових вуликів. Візуально вересовий мед добре відрізняється темним кольором. В літературі можна часто прочитати, що бджоли погано зимують на вересовому меді, через що його рекомендують відкачувати, а бджолам згодовувати цукровий сироп. Але дикі поліські бджоли традиційно і завжди успішно зимували на вересовому меді.

У сиву давнину і навіть у повоєнні часи на Поліссі з вересового меду робили на свято ароматну медову горілку. Алкогольні і безалкогольні напої готували з вересового меду і в інших країнах. Так, в Шотландії існує легенда про свободолюбних піктів, котрі володіли секретом виготовлення чудодійного напою з вересового меду, який робив людей молодими та сильними. Пікти були знищені завойовниками, але не відкрили таємниці приготування вересового напою. Ця легенда якраз і була покладена в основу балади Р.Стівенсона "Вересовий мед".

Але на Поліссі збереглись свої рецепти виготовлення напоїв з меду. Тут виготовляють приємний і різкий на смак квас з березового соку і "воскодавника" (залишків віддавленої на пресі вощини), котрий дуже добре втамовував спрагу.

У вересу навіть у зимові відлиги відбувається процес фотосинтезу, а весною він один з перших стає життєдіяльним. Верес через коріння постачає поживні речовини в ґрунт різноманітним мікроорганізмам, у тому числі і фіксуючим атмосферний азот. Завдяки цій особливості дана рослина через деякий час перетворює малородючі поліські ґрунти на землю, придатну для вирощування сільськогосподарських культур. І не випадково у минулому поліщуки-хуторяни перед тим, як обробляти землю під городи, спалювали вересовища для збагачення ґрунтів калієм, фосфором, кальцієм, які у великій кількості містяться у вересовій золі. На вересових згарищах урожаї були набагато вищі.

Латинська назва вересу Caluna утворилась від слова "чистити", бо з цих рослин виготовляли віники. А от місяцю вересню назву дав верес, бо саме в цьому місяці відбувається масове цвітіння цієї рослини. Верес має велику кількість танідів і через це використовується для виробки шкір та фарбування їх у жовтий колір.

На Поліссі вересовища надзвичайно інтенсивно використовувались для випасання худоби, особливо в холодний період року. Про прихід весни старі поліщуки говорили: "Щука на нерест, а корова — на верес". В минулому місцеві жителі-хуторяни заготовляли небагато сіна на зиму чисельній домашній худобі тому, що в основному худоба зимувала на вересовищах. Вересовища мають надзвичайне значення як для виживання в дикому лісі людини, так і для багатьох видів тварин: від багатьох видів комах до козулі включно.

На гострих проблемах збереження вересовищ необхідно зупинитися окремо. В західних країнах Європи, коли вересові пустощі активно залісялись, на захист їх активно виступали науковці, громадськість, природоохоронні організації. В нас, на Поліссі, зникнення вересовищ пройшло непомітним і їх не вдалось зберегти навіть у Поліському заповіднику. Чому так сталося? По-перше, в Україні до цього часу вересові пустоші відносять до так званих похідних післяпожежних, або, як кажуть науковці, постпірогенних рослинних угруповань, котрі виникають завдяки діяльності людини. Через це вересовища не відносять до об'єктів, котрі заслуговують на спеціальну охорону. Але це глибоко помилкова думка, бо, як доведено ґрунтовними науковими дослідженнями, вогонь в хвойних лісах — це природний фактор і всі складові лісових екосистем протягом довгої історії існування "звикли" до такої непостійної обстановки в лісах. На жаль, наші соснові ліси горіли ще до появи людини на історичній арені. Горять вони і сьогодні, незважаючи ні на які протипожежні заходи, і в усіх країнах без винятку. Періодичні пожежі в хвойних лісах створюють необхідні умови для існування продуктивних вересовищ! Але головна причина зникнення вересовищ — це штучне створення лісових культур на їх місці. Ця міра цілком виправдана на території держлісгоспів і не завжди на території природоохоронних об'єктів.

У західних країнах Європи існує інший підхід до проблеми збереження вересовищ. Так, Шарон Ган (1997) вказує, що збереження вересових галявин (пустошей) є пріоритетом в охороні природи Великобританії, адже в цій країні дотепер збереглася лише одна шоста вересовищ. Далі автор наголошує, що до справи охорони природи потрібно залучати людей, а не залякувати чи відсторонювати від цієї справи.

Реальним кроком в залученні місцевого населення до охорони нашого довкілля могла б стати програма відродження бортництва і вересовищ на прилеглій до заповідника території.

Ще в свій час Г. Вальтер (1982) застерігав, що землі, які не дають достатнього доходу або використовуються екстенсивно, швидко зникають. До таких земель автор відносив болота і пустоші. Причому Вальтер відмічав, що часто абсолютна охорона територій, які використовуються екстенсивно, нерідко приводить до прямо протилежних результатів. На жаль, у таких випадках лише доброї волі і прагнення зберегти природу недостатньо. Тут необхідні знання екологічних особливостей виду і глибоке розуміння функціонування екосистем в цілому.

Для збереження чи відновлення вересовищ західні фахівці в деталях розробили програму "управління". Вони рекомендують продовжити або відновити попереднє традиційне використання території, хоча при цьому допускаються і різні варіанти, необхідні для підтримання біорозмаїття пустоші. Парадоксально, але для довготривалого існування вересовищ необхідні такі умови: бідність ґрунту на мінеральні елементи, пошкодження пожежами і фітофагами (тваринами, що поїдають верес). Як не дивно на перший погляд, але верес почуває себе комфортно тоді, коли періодично горить, коли його поїдають і топчуть тварини. При цьому найбільш оптимальний варіант для збереження вересової пустоші — проведення мозаїчного випалювання, яке дає кращі результати, ніж суцільне разове випалювання на значній площі або збереження тривалий час вересовища у невипаленому стані.

Але повернімось до поліських вересовищ. Так от точно така практика "догляду" за вересовищами здавна існувала на Поліссі при хутірному поселенні. Причому випалювання проводили рано навесні, коли ще лежав сніг в густому лісі і пожежа не завдавала шкоди лісу, маючи слабку інтенсивність горіння.

Першим кроком у справі відродження бортництва було б СТВОРЕННЯ ЗАКАЗНИКА "БОРТЬ" на північ та захід від дороги Селезівка — Далета. Нині тут діє заказник, але з іншою назвою. Режим заказника повинен передбачати традиційне ведення господарства на даній території: проведення рубок, весняних палів, випас худоби, заборона штучного лісорозведення.

Автор - директор Поліського природного заповідника Сергій Жила, газеті "Полювання і риболовля".

ПОЛІСЬКИЙ ЗАПОВІДНИК (Поліський природний / державний заповідник у Житомирській області).

Поліський природний заповідник обіймає площу понад 20 тис. гектарів на півночі Житомирщині, в Овруцькому та Олевському районі на кордоні з Білоруссю. Основна частина заповідника - в межиріччі річки Уборть та її притоки р. Болотниця.

Засновано його як Поліський державний заповідник 1968 р. Основні скарби Поліського заповідника становлять його неосяжні болота та праліси, борті й піщані дюни, журавлина, рідкісна лісова фауна та особливі рослини. Загальна лісистість теренів сягає 80%, заболоченість – 20%.

Древлянський природний заповідник утворено на північному сході Житомирської області (Народицький район). Основні багатства Древлянського заповідника – лісові масиви та болота. Відповідний указ підписано Президентом України Віктором Ющенком.

Загальна площа державного природного заповідника "Древлянський" становить понад 30 тис. гектарів. Новий поліський заповідник має запрацювати в нормальному режимі протягом 2010 – 2012 років.

Маршрут по території національного природного парку "Прип'ять - Стохід" на Волині.

Загальна протяжність маршруту становить 46 км. по водній поверхні з короткими зупинками в найбільш красивих місцях. Починається він від Любешівського парку, далі проходить руслом річки Стохід, зарослим по берегам очеретом вищого за зріст людини, до її впадіння в Прип’ять. Тут знаходиться незвичайне село Сваловичі, де ще можна зустріти хати, криті очеретом. Далі маршрут піднімається річкою Прип'ять до берега озера Люб'язь. Зупинки, які заплановані по маршруту, дозволять побачити увесь чарівний світ цього куточка волинського Полісся - парк у смт. Любешів, боброва хатка, Капустяна гора, урочище Попівка, село Бучин, с. Сваловичі, ур. Муравина, оз. Люб'язь. Можна ознайомитись також і з історико-культурними спорудами Любешова, серед яких колегія піярів (18 ст.), кляштор і костел капуцинів (18 ст.), в’їзні ворота садиби-замку.

Туристичний маршрут "Чарівний світ Полісся" розрахований на 1 день (приблизно 10 годин), включно з зупинками, якщо пересуватися моторним човном. Серед можливих варіантів також і подорож байдарками.

Організатори водних туристичних маршрутів – дирекція національного природного парку "Прип'ять - Стохід", тел. 0336222245.

Сира Погоня – це одне з урочищ найбільшого на Поліссі та в цілій Україні болотного масиву Кремінне в Рокитнівському районі Рівненщини, на території Рівненського природного заповідника.

Знаходяться болота Сира Погоня в межиріччі річки Льва та Ствига у долині Стир-Словечно поміж селами Грабунь та Більськ. Загальна площа масиву сягає 10 гектарів, з них біля половини припадає власне на болота.

Унікальні вони серед іншого тим, що на масиві Сира Погоня є єдині в наших краях болота горбисто-мочажного (або ж грядово-мочажинного) типу, котрі мають характерні для північної Європи округло-витягнуті горбики, якими можна пересуватися. Проте самостійне пересування болотами Сирої Погоні вкрай небезпечне й рекомендовано лише з провідником.

На торф’яних верхових (сфагнових) болотах Синьої Погоні повно журавлини, в т.ч. й дуже рідкісної дрібноплідної, подекуди зустрічається азалія понтійська та інші цінні рослини. По берегах боліт розкидані сосняки на піщаних дюнах, чорновільхові ліси та інші дива поліської природи.

Білоруське Полісся – північна частина Великого Полісся, що обіймає більшу частину Брестської та Гомельської областей, а також південну частину Мінської та південно-західний край Могилевської областей сучасної Республіки Білорусь.
Складова частина Поліської низини, на заході переходить у Прибузьку рівнину, на сході – в Придніпровську низину, на півночі – в рівнинні райони Білорусі. Протяжність білоруського Полісся зі сходу на захід становить понад 500 км, з півночі на південь сягає 200 км...

Фізично-географічні райони Білоруського Полісся поділяють на Берестейське Полісся, Загороддя, Мозирське Полісся, Прип'ятське, Гомельське Полісся.
Основні форми регіонального рельєфу утворилися в результаті дій дніпровського та сожського льодовиків, а надто талих вод, що витікали з-під них, а також вод поозерського льодовика, що надходили долинами Зельвянки, Щари, Березіни, Дніпра та ін. Антропогенові відкладення - водно-льодовикові, стародавні та сучасні алювіальні й озерні супіски та піски, зольні піски. Велику роль у формуванні рельєфу зіграли акумулятивна діяльність Прип'яті та її головних приток, процеси заболочування знижених ділянок за голоцену. Відрізняється сприятливими умовами для гідравлічного зв'язку глибинних водоносних горизонтів з поверхневими. Поверхня Білоруського Полісся - водно-льодовикова та озерно-алювіальна піщана низина зі стародавніми надзаплавними терасами, слабким нахилом на південному сході, на невеликій ділянці на заході (в басейні Західного Бугу), з близьким до поверхні рівнем залягання ґрунтових вод.
Абсолютні висоти 100 - 150 м, в найбільш зниженій частині з майже пласким рельєфом знаходяться болота (найбільші масиви Піддубичі, Великий Ліс, Вигонощанське болото, Загальський масив) та заболочені ділянки з піском, невеликими горбами, озерними улоговинами та стародавніми береговими валами Прип'яті та її приток, частково переробленими зольними процесами. Трапляються окремі краєві льодовикові утворення - Мозирська гряда, Хойниксько-Брагинськи висоти, Юровічська височина тощо. Клімат теплий, нестійко-вологий, на південному сході перехідний до лісостепового. Середня температура січня від -4,4°С на заході до -7°С на сході (мінімальна -36°С), липня - від +18°С до 19°С (максимальна +38°С). Вегетаційний період 193 - 208 діб. Опадів 540 - 645 мм на рік.
Основні річки — Прип'ять з її притоками, Дніпро з Березиною і Сожем, Західний Буг з Мухавцем. Малі ухили гирл та їхні широкі заплави утворюють сприятливі умови для акумуляції річкової води в період повені ' літніх зливових паводків. Разом з великими озерами (Червоне, Вигонощанське, Чорне, Спорівське, Бобровічське, Ореховське, Біле) багато невеликих озер у заплавах річок. Створено великі водосховища (Солігорське, Локтиші, Погост), густу мережу меліоративних каналів. Ґрунти дерново-підзолисті, дерново-підзолисті заболочені, дерново-болотяні, торф'яно-болотяні низинні й верхові, заплавні, дернові перегнійно-карбонатні. Ліс охоплює понад 40 % території Білоруського Полісся; соснові та листяні ліси поширені на вододілах в надзаплавних терасах, невеликі ділянки листяно-ялинкових лісів розташовані на північній околиці Білоруського Полісся, листяні ліси, переважно діброви, перехідні на зволожених родючих ділянках в ясенево-дубові та і ясеневі. На вирубках березові й осикові, в заплавах річок дубові та вільхові ліси. Луки заливні різнотрав'яні та злакові, осикові, бобові. Наявні облаштовані зони відпочинку державногота місцевого значення, курорти Горваль, Білий Берег, Ченки, Озеро Біле.
На території Білоруського Полісся розташовано Прип'ятський ландшафтно-гідрологічний заповідник, Телеханське заповідно-мисливське господарство, 12 заповідників.

Перелік заповідників Волинської області України:

• Черемський природний заповідник
  
• Шацький національний природний парк
  

Список заповедников Волынской области Украины:

• Черемский природный заповедник
  
• Шацкий национальный природный парк
  

Volynska oblast forest reserves of Ukraine:
• Cheremsky nature reserve
• Shatsky national nature park

Draustiniai miškai Ukrainoje, Voluinės sritis:
• Čėrėmskio gamtinis draustinis
• Šacko nacionalinis gamtinis parkas

Rezerwaty przyrody obwodu Wołyńskiego na Ukrainie:
• Czeremski rezerwat przyrody
• Szacki park narodowy (Szacki ozera, jeziora Szackie)