Иван Бушило, село Бостынь, Беларусь: поліський партизан Іван Бушыла

Поліський партизан Іван Бушило з Білорусі 42 роки переховувався в лісі від Совєтів. Підпільник вийшлов з лісу лише в 1989 році під час Перебудови у віці 70 років. Острівець, де оселився Іван Бушило, був геть безлюдний - поліські болота довкола кілометр на кілометр. Див. більше: Иван Бушило

Коли Іван Бушило повернувся до людей, йому було майже 70 років

У селі Бостинь [Бастынь], що в Лунінецькому районі Білорусі, про свого односельця згадують неохоче: «І чого він доброго зробив?». А ось племінник Івана Васильовича може розповідати про родича годинами безперервно: «Людина такої сили волі, витримав стільки. Я знаю: я його годував у лісі, я його з лісу вивів, я його і поховав. Ходімо, покажу дідову хатину », - веде Павло Зилевич у крихітний будиночок. Низькі двері, одна кімнатка - грубка, лавка, ліжко і столик. Тут Іван Васильович жив останні п'ять років - з 89-го по 94-й. До цього 42 роки він провів на поліських болотах.

«Будзеш каля свойого Жукава, каля білих ведмедів»

Поліщук Іван Бушило пішов у ліси ще в 47-му - через конфлікт з місцевим дільничним. «Що сталося? Хто там відав! - Зітхає племінник. - Ішов він па папяроси. А тут дільничний і лейтенант-кагебешник. Вони й зустрілися. Іван говорить дільничному: "Жуков був полководець - так це полководець. А ти тут що командуєш - Нічога!» І так слово за слово. А він міцний був, кулеметник, копнув цього дільничного. Тій як підскочіл: «Будзеш каля свойого Жукава, каля білих ведмедів».

Домашні Івану порадили - «сидзі», і той вирушив на хутір. Спочатку навіть і не думав до лісу йти - батько Івана спробував вирішити справу полюбовно: «Піду в магазин, куплю пару пляшак горілки. Що вони, не люди?» Але не вийшло. «Вони давай тут шмон наводити. А коли старий почав говорити, один як пістолет вихопив, як дав - до останнього зуба. «Ужо тут толку не буде, няхай ховається», - розсудив батька. Іван у ліс і чкурнув», - розповідає Павло Павлович.
Чи то дільничного Бушило зачепив сильно, чи то вирішили, що він до лісових братів приєднався, але у родичів його шукали навіть в середині 80-х. «Тиждень немає, а на інший - кожен день, через день приходять», - згадує племінник.

Перший час Іван Бушило зимував у хліві в знайомого мисливця, в будиночку пастухів. А потім перебрався на острів посеред боліт - там поліський робінзон провів 27 років. «Якщо б не люди, то ясно, його б за зиму виловили. А тут - хто корову жене, в ягоди йде або в гриби, їде па сіна - допомагали». Подейкують, ніби в Бушила навіть син народився, тільки прізвище й по батькові він інші носить.

«Ніяк чорт туди не пракрадзецца»

Острівець, де оселився Іван Бушило, був геть безлюдний - болота довкола кілометр на кілометр. «Ніяк чорт, яки хитрі буде, а не пракрадзецца - тільки з вертольота», - описує племінник. У сильну посуху родичі викопали на болоті колодязі в шаховому порядку, так що коли вода повернулася, пройти безпосередньо до острова було неможливо - засмоктувало. Для «своїх» же «тоўстимі поленятамі» стежину виклали.

Сам Бушило жив у наметі. Спочатку в брезентовому, потім і сам навчився робити - з чорної тепличної плівки.

-Там і я зараз пішов би і жив, - пояснює Павло Павлович. - У тій палаточци взимку тепліше, ніж у цій хаті, як надихаєшся. Кажух у діда добрий був. Чобоці гумові він великі брав, замість устілок сіно клав. А потім - мішок, та в мішок сіна, та в цей мішок ноги. І все, тепліше, ніж у бурках! А вже влітку біда - комарі. Так він візьме махорки як скрутить, як дасть в тій палаточци, закриється і відпочиває. Потім на дивані спати не міг, м'яко, каже, буде в мене спина боліти.

Взимку лісовик Іван Бушило не мився, а як потепліє, нагрівав у п'ятилітровій дежці воду й обтирався. Їв один раз на день - зранку. Надвечір пив тільки чай на малиннику. Раз на тиждень, а то й на два родичі передавали йому їжу та махорку. «Бульбіну, картофляний суп зварить. Здебільшого тиснув на крупу, на макарони, тушонку». Попри одноразове харчування, «дід биў дужина». У 60 років міг зубами 64-кілограмовий мішок борошна підняти й пройти три кроки туди-сюди.

Але єдина для Бушіло робота на острові була - стежити за вуликами, та ще полював іноді. «Але слабенько стріляв. Ондо касулю й сякераю можна було забити. Але козу він не чіпав. Вона йому сподобалася, хліб їй покладе - одна навіть підходила за два метри. Говорив: «Якби зауважив, що хто в козу цілиться, як дав би, що з рук полетіла».

«Він знав, що в світі діється»

Щоб дядько не нудьгував на болоті, племінник справив йому приймач. «І на Польщу, і на Німеччину, і на тое Бі-Бі-Сі він ловив. «Правду» йому спеціально передплачували - самі-то і в руки не брали. Він знав, що в світі коїться. Я сам з роботи прийшов, упав, усхватився, знову пішов на роботу. Так до нього прийду, новину розповість. Добре, хоч ти вже будеш відати».
А в 80-ті, коли шукати його перестали, Бушило став городами приходити вечорами до родичів - телевізор дивився. І завжди просив включити йому інформаційну програму «Время» - поки новини не закінчаться, його не відвернути було.

«Можете жити спокійно, ви громадянин Радянського Союзу»

Скільки не вмовляли родичі повернутися, мовляв, «Сталіна няма - вилазь», Іван Васильович все не погоджувався: «Вони тепер злі, що всіх виловили, а мене ніяк». Тоді в 1989-му племінник зважився на хитрість. Запросив родича в гості: «Слухай дед, возьми чыгунка да нагрэй ваду, пабрыйся и пойдзем ка мне. Сынка будзе, с Чэхословакии прыбыў. Водку хорошо замахорыш, да ши песню запаеш». А серед гостей запросив знайомого «начальника КГБ», коньяк на стіл поставив, пляшку «Московської», самогонку. Той начальник Івану Васильовичу і каже: «Ти знаєш, з ким розмовляєш? - Дістає документи. - Ось, почитай». «Дід одразу то жовтий зробиться, то червоний. Не треба вже ані сто грамів, ані закуска, нічого. Випили. Начальник встає: «Все, я поїхав». А дід за ним йде: «Що і мене забираєте?». «А навіщо ти мені? - Відповідає. - Зайва людина в мене у квартирі будеш? Добивайся своєї. А ні, так, може, поклопочемо, яку-таку одиначку тобі дамо, якщо ніде жити». За кілька днів Івану Васильовичу видали паспорт, вручили зі словами: «Можете жити спокійно, ви громадянин Радянського Союзу». А ще через тиждень оформили пенсію - 30 рублів. Менше звичайної, проте більше, ніж у тих, хто не працював.

- А ностальгія по лісах Івана Васильовича не мучила?
- О-о-о, ну так, його втримаєш! Кажу: «Йдемо, на паркан дріт допоможеш мені натягати». Так уже вдосвіта дід у лісі. «От ходив, подивився на вулики, під ялинкою хоч полежав. Раніше біля мене синиці скакали, а тепер усі бояться ».

Автор: Уляна Бобоед, Комсомольськая правда в Беларусии.

Тема: поліський партизан Іван Бушило [Іван Бушыла, Иван Бушило]з села Бостинь, Білорусь

ПОДІЛИТИСЯ :: Share |

ЗНАЙТИ ЧИ СКАЧАТЬ ПОДІБНУ ІНФОРМАЦІЮ, ФОТО: