Нещодавно мій п’ятирічний син дуже переконливо просив мене... більше ніколи нікого не народжувати! Хоча за декілька місяців перед цим просто-таки вимагав сестричку. Боже, які грози й бурі гримлять у маленькій голівці...
Звичайно, реакція дитини на хай навіть гіпотетичну появу ще одного претендента на батьківську любов, багато в чому залежить від її характеру, темпераменту, а також рівня емоційності. Але зрозуміло одне – усіх хлоп’ят і дівчаток треба до цього готувати. І починати варто тоді, коли у вас самих з’явилися перші думки: «А чи не пора б нам...».
Треба знати що і як казати, робити, а то, навіть, і думати. Бо ж наші крихітки надзвичайно чутливі до найменших енергетичних коливань, змін настрою любих тата й мами. І від вас залежить чи стануть ревнощі старшого легким бризом чи перетворяться на нестримний буревій, що зноситиме все на своєму шляху.
Дещо про любов та ревнощі
Вам слід зрозуміти, відчути, внутрішньо відтворити, які тектонічні зсуви відбуваються у свідомості вашого любого маляти при народженні молодшого братика чи сестрички. Він раптом стає старшим. Навіть якщо йому лише два роки, навіть якщо ви не нагадуєте йому про це щоденно й щогодинно. Просто так трапляється. І все. Цього не змінити. Так само, як і не змінити того, що кожна дитина переживає такі сильні почуття, як ревність та любов. Причому в маленькому сердечку є місце і для одного, і для другого. А ще в душі малюка, котрий, можливо, й не усвідомлює цього, оселяється ще одне почуття – сильне і вагоме – почуття провини, а часом і страху. Все це серйозне випробовування для крихітки. І йому дуже потрібна ваша підтримка і, природно, любов.
Інколи так трапляється, що старшенький – спокійна та врівноважена дитина – майже нічим не виказує, що насправді вирує у нього в душі. Але через деякий час ви помічаєте, що він став дратівливим і впертим, частіше плаче, гірше вчиться в школі... Цікаво, чому б це?
Тому яскраві емоційні сплески, бурні прояви неприйняття, звинувачення типу: «Ви мене зовсім не любите!», – часом кращі за мовчазні переживання. Коли проблему виявлено, тоді й боротися з нею легше.
От тільки не треба зразу впадати у відчай і шукати у своєму первісткові ознак прихованої депресії. Так, справді, усі діти відчувають ревнощі та заздрість. Але ж маленькі особистості мають дивовижну здатність самозцілення, особливо, якщо у них є такі могутні ліки, як любов батьків. Основне ваше завдання – доводити свою любов щосекундно, не зважаючи на власну завантаженість, утому та безліч інших, дуже важливих, завдань. Ну і ще вам варто знати, на що чекати, тоді буде значно легше розпоряджатися власними почуттями.
Курси підготовки батьків, поради
Ви готуєтесь до пологів? А ваш первісток? Ні, до пологового залу йому йти не потрібно, але ж дізнатися побільше (у межах вікових потреб) про те, що відбувається з мамою, які події незабаром стануться, йому вкрай необхідно.
1. Обов’язково розповідайте реальні історії про немовлят. Не потрібно підтримувати ілюзію, що тільки-но народившись, карапуз стане вірним соратником старшого у всіх його іграх. Розчарування у такому випадку не уникнути. Тому правда і тільки правда!
2. Залучайте крихітку до приготувань: купуйте придане, вибирайте подарунки, малюйте привітальні листівки. Тільки не забувайте при цьому обов’язково щось купувати і маленькому помічникові.
3. Побільше розповідайте про ті прадавні часи, коли немовлятком був сам малюк. Розглядайте фото, перебирайте крихітні речі... а найголовніше – розповідайте про те, як ви раділи, що він у вас народився. Ніколи не говоріть про страждання під час пологів: у вас все було прекрасно, а найголовніше почуття, яке жило у вашій душі – безмежне щастя.
4. Коли прийшов час пологів, продумайте все так, щоб за час маминої відсутності маля не відчувало себе покинутим і самотнім. Хай воно побуде з ласкавою і терплячою бабусею. А щоб очікування не здавалося аж занадто довгим, можна зайнятися прикрашанням квартири кульками й квітами. Бо ж у вас свято: сім’я стала більшою.
5. І взагалі побільше розмовляйте зі старшим. І до пологів, і після. Розповідайте про свої почуття. Стимулюйте його відвертість. Малюк повинен знати: його переживання для вас важливі, і ви завжди відкриті для них. Навіть якщо це «погані» емоції. Поясніть, що таких нема. Кожне почуття необхідне, просто потрібно вчитися їх висловлювати правильно.
Якщо дитина ревнує, поглянь у глибину
Ваш первісток – особа унікальна. Він – центр усесвіту «Мама-я-тато». У цьому мікрокосмі він існує декілька років. Все обертається навколо нього, все задля нього. І раптом це «все» ламається, центр зміщено, космос поділено. Мало того, все починає обертатися навколо іншої осі – маленької та крикливої. Ви тільки-но уявіть, що може відчувати малюк. Щоб з достовірною повнотою відтворити дитячі враження, згадайте, що найбільшим страхом для малюка є страх утратити татову й мамину любов. Інколи малюк годинами страждає від того, що зробив шкоду, а мама насварила. У його голівці вирують думки: «Я поганий! Матуся мене більше не любить». А тут таке: тільки й розмов, що про маленьке дитинча, мама настільки заклопотана, що вже вкотре відміняє казку перед сном і все частіше просить не заважати... Як тут залишатися спокійним? А ніяк! Просто треба все пережити. І крок за кроком навчитися вирішувати проблеми, залишаючись при цьому щасливим.
• Дуже часто у дітей трапляється тимчасовий регрес. Навіть п’ятирычний малюк може раптом попросити соску, підгузок чи забажати, щоб його заколисали у візочку для новонароджених. Так ваша «доросла» крихітка намагається відвоювати своє місце під сонцем, повернути собі увагу й ніжність батьків.
Підіграйте малюку. Дайте можливість відчути себе немовлятком. Дуже швидко йому набридне ця гра. Він зрозуміє, що бути маленьким не таке вже й велике щастя: молоко не настільки смачне, як морозиво, іграшки – не настільки цікаві, як його власні, а пустушка – взагалі річ абсолютно зайва і непотрібна.
• До малюка можуть повернутися страхи, які він вже давно пережив, або з’явитися нові. Вашої уваги вимагає і раптова підвищена тривожність, невмотивована агресія, емоційна чутливість старшого сина чи доньки...
Варто виділити час тільки для старшенького (читайте, розповідайте, говоріть про що завгодно, але без зайвих повчань). Це досить важко, особливо мамі. Але вам ні на секунду не можна забувати, що у вас двоє дітей. І обом ви потрібні. Для первістка зараз конче необхідний тактильний контакт.
• Дитина може стати надзвичайно капризною або часом перетворюватись на торнадо й ураган в одному наборі. Хапатися за голову, серце чи пасок – не найкращий вихід. Вам допоможе розуміння того, що така поведінка – крик про допомогу. Дитині потрібна ваша увага.
У такі моменти спробуйте нейтралізувати маля своїми обіймами та поцілунками. Візьміть його на руки, підіть в окрему кімнату, посидьте мовчки або поговоріть, поспівайте, поколихайте свого такого дорослого, але дуже маленького малюка... Подумайте, чого він може потребувати найбільше, які вияви любові йому зрозуміліші? Те і дайте. До речі, краще дізнатися, якою мовою любові говорить ваше дитинча, допоможе книга «П’ять мов любові» відомого американського психолога Гарі Чемпмена.
Вам доведеться вчитися спілкуватися по-новому. Не те щоб зовсім по-іншому, але шукати нові слова й аргументи потрібно. Бо ж праця батьків – дуже важка, але ж така приємна!
Автор: Соломія Поліщук
0 comments:
Дописати коментар